Я не знаю коли я тебе віднайду
Та напевно шукатиму вічність!

Не сон!
Не страх, не тьма в моїх очах!

Ти вернулась у мої сни,
щоб мовчати, мовчати знов!
Щоб закрившись у власні думки,
воскресити чи вбити любов?

І знову я не думаю про сон,
і ти чомусь, свідомо, не зі мною..

Як же набридло жити через раз,
Як хочу до безтями я кохати
І буть таким як є, і без прикрас,
І душу до краплини віддавати!

Не хочу їй казати, як болить
від розпачу і просто від розлуки,
прокручуючи в пам'яті ту мить,
коли тримав у своїх її руки!

Я не забув, з твого життя не зник
Й твоє прощання лиш слова і відчай.

Безмежно, нещадно, пекуче
Я марю тобою і сню,
Минулось усе неминуче, -
мов вижить в пекельнім бою!

я тобі не скажу - допобачення,
Легше, просто, сказать "прощай!
А все інше не має значення,
Бо давно вже утрачений рай

а може просто перестати жити?
тоді вже точно не буде боліти,
бо я напевно з розуму зійду....

Усе тому. що болю море
і смуток в темряві жахливий,
і мало тих хто зверне гори
за твою посмішку сонливу...

Не допоможе - не молись,
в це вірив сам колись...

Цінуй життя - воно у нас одне!
Цінуй хвилини радості і щастя,
Бо все, повір, усе колись мине
І повернуть назад уже не вдасться!

Ти кажеш - вибач, давай я теж,
порвавши серце комусь на шмаття,
скажу: пробач...

Не пусте твоє серце - не вірю!
Вбий мене або в нього впусти,
або я відлечу десь у вирій,
десь в чужі і далекі світи!

Дозволь залікувати твої рани,
залишені на серці і на тілі,
щоб знала ти свої житєві цілі
й більш не була зкалічена обманом.

Не вірю ні в диявола ні в бога,
не вірю в справедливість і любов!

Я часто не змикаючи очей
Сиджу допоки півні заспівають

Не люби мене. просто не треба!

Вже слів нема, закінчились думки,
і сірі хмари затягнули небо,
 

І знову ти явилась наяву.
не в сні, не в мріях, мареві, видінні...
чому ж не віриш, що давно живу
тобою лиш?

Складати з хаосу думок
рядки римовані душею,
замкнувши серце на замок
і думати лише про неї.

Зловити погляд любий, до нестями,

блакитні очі, мов під небесами,

безмежно теплими морозні стануть ночі…

Це все чого в своєї долі хочу -

зловити погляд любий до нестями!

Синій колір очей

І душі глибина...

Життя холодний океан

і хвилі б’ють моє буття,

На дні його глибоких ран,

мого кохання відбиття...

Ніхто людську не цінить душу,

годинник б’є дванадцять раз,

давно всі сплять, лиш я не сплю ще,

Бо не прийшов мій тихий час…

Коли земля тікатиме з-під ніг,

Коли повітря раптом забракує,

Коли в душі немов холодний сніг

І більше не куватиме зозуля…

Чому вона завжди проходить мимо?

Чому даремні сказані слова?

Чому в очах сльоза, немов від диму?

Я вже не сам, вона вже не сама…

Не вітай ти мене на стіні в соціальних мережах,

Не дзвони на мобільний, не треба писать смс,

В мене свято в цей день,але в серці нестримна пожежа -

Не згасити її, не буває у світі чудес...

Якось мов сон...у вересні чи жовтні,

Моїм очам явилася вона...

-          Навіщо ворушить вугілля згасле?

-          Ти на його нікчемність не дивись!

Я знав давно, що світ не без чудес,

Душа мрійливо марила дивами -

Вона дістатись прагнула небес,

Щоб відстаней не було поміж нами!

Слова тікають з колії,

І з напрямку моїх думок,

Вони, здається, не мої,

Хоча течуть немов струмок...