Ти кажеш - вибач, давай я теж,
порвавши серце комусь на шмаття,
скажу: пробач, мов немає меж,
немов не було того багаття,
неначе біль весь - лише обман
уяви й снів десь в очах дитячих,
один за другим хилю стакан
і я п'янію, але не плачу...
Ти кажеш - вибач, лише живи,
а ти змогла би без серця жити?
"лиш не мене... десь, когось люби..."
а я не хочу вже більш любити...
Ти кажеш - шкода, а я мовчу,
бо твоє серце вже скам'яніло
Я лиш душею тобі кричу,
Що певно зроду так не боліло,
що певно болю іще не знав,
хоча і думав, що добре знаю...
лови мене, ще поки не впав,
лови, поки ще не за краєм...