Не хочу їй казати, як болить
від розпачу і просто від розлуки,
прокручуючи в пам'яті ту мить,
коли тримав у своїх її руки!
Коли дивився в очі і ловив,
практично, кожен порух її тіні.
Я знав давно, що не існує див,
що всі не ідеали, не відмінні...
і в мить коли з'явилася сльоза
з її очей (за них не страшно вмерти) -
в моїй душі зірвалася гроза,
що може поборотись і зі смертю
чи з будь якою масою стихій!
Осилити усе і подолати
й життя віддати тільки їй одній,
і навіть невзаємно... так кохати...