Не сон!
Не страх, не тьма в моїх очах!
Не жаль!
Не параноя... - безнадія!
Кордон -
В душі, засніжених, степах,
Мов сталь,
Що серце рве! Не розумію -
Життя!
Чому зажурено мовчить,
Дитям,
що спить, мій ангел хоронитель?
Болить,
Чому нестерпно так болить?
Блакить -
Чия ж насправді там обитель?
А де?
Скажіть, сліди хоча б ті, де?
Хоч щось,
що залишилось від святого...
Іде,
життя невпинно йде...
Ну ось:
якось ми лишимось без нього...
Тоді...
А буде що у нас тоді?
Руді,
Холодні дні, безмежна вічність
Вогні,
але не теплі вже вогні
Сумні,
немов порожня безкінечність
Іти?
Куди мені без тебе йти?
Скажи -
мені навіщо шлях топтати?
Світи,
собою путь мій освіти,
Прошу, -
не змушуй світле забувати...