Чому вона завжди проходить мимо?
Чому даремні сказані слова?
Чому в очах сльоза, немов від диму?
Я вже не сам, вона вже не сама…
Й рука тремтить, лиш чую її голос,
І барабанний дріб в моїх висках,
Й душа дзвенить, немов засохлий колос…
Це все…це апокаліпсис мій…крах…
І хай мій світ навіки потемніє,
Хоча і так єдиний промінець
Вона…а я зірвуся буревієм
Востаннє…і затихне бій сердець…
