Чому вона завжди проходить мимо?

Чому даремні сказані слова?

Чому в очах сльоза, немов від диму?

Я вже не сам, вона вже не сама…

Й рука тремтить, лиш чую її голос,

І барабанний дріб в моїх висках,

Й душа дзвенить, немов засохлий колос…

Це все…це апокаліпсис мій…крах…

І хай мій світ навіки потемніє,

Хоча і так єдиний промінець

Вона…а я зірвуся буревієм

Востаннє…і затихне бій сердець…