Усе тому. що болю море
і смуток в темряві жахливий,
і мало тих хто зверне гори
за твою посмішку сонливу,
за голос твій, за погляд, дотик...
за щастя у твоїх очах...
ти ж розумієш, що наркотик,
для нас, не героїн, а страх!
Десь сумнів душу залоскоче
у світлі вже прожитих днів,
Та жити і любити хочеш,
я знаю це, бо сам хотів!
Я знаю, як на серці камінь
і знаю, як душа щемить,
і біль затертий вже роками
не заспокоїться й на мить...
і знову сумнів...сумнів клятий,
вдихнути вільно не дає,
немов відтяте щастя катом,
але я вдячний, що ти є...