Ніхто людську не цінить душу,

годинник б’є дванадцять раз,

давно всі сплять, лиш я не сплю ще,

Бо не прийшов мій тихий час…

усюди гроші, вплив, знайомства,

у всіх мільйони в голові…

не описати віроломства

тих рук, що миються в крові

колись лилися болю ріки,

за батьківщину, за "своїх",

тоді повсюди чулись крики, -

Хто зараз пам’ятає їх?

за що війна? за Україну?

чи за глумливих нам панів?

Вони наш край знесуть в руїну!

де ж той вогонь що пломенів?

де патріоти? де незламні?

де ті хто гинув за свій край?

в народі зараз кожен крайній,

ми для панів будуєм рай…

найлегше голову схилити,

скорившись долі в час важкий.

Як жити, значить і любити,

Боротись, ім’я не зганьбити.

Буть вірним гордості своїй!