Ти впевнена, чомусь, що я люблю
і, вперто, все не хочеш розуміти,
що просто я у прірви на краю,
луна з якої наче звук трембіти...
І твердо знаєш - прагну я щоб ти
була зі мною в радості і горі,
жорстоко усі спалюєш мости,
ти в океані справ...а я у морі...
Ти думаєш, що я завжди лювлю
твій голос...бачу обрис твій в тумані,
тебе? та ні - лиш образ твій люблю,
який створила з божевілля грані...
з уяви, слів, фантазії і снів,
з емоції, з наївності дитини.
ти все ж не зрозуміла, що хотів
сказати те, що ніби був повинен...