Чорні хмари у небі осіннім Забирають проміння з дороги, Я шукаю на ній розуміння, Я біжу від печалі й тривоги... Не втекти, доганяють повсюди, А боротись не маю вже сили, Міць граніту все тисне на груди і напевно веде до могили... Все сильніше пульсує у скронях, Все міцніше стискаються руки, Гостре лезо... нестримна долоня... це напевно зі світом розлука... хтось осудить, а хтось зрозуміє, бо давно вже, і так, не живу я, вже дитинства не збудуться мрії, наче привид...я просто існую...
