Коли земля тікатиме з-під ніг,

Коли повітря раптом забракує,

Коли в душі немов холодний сніг

І більше не куватиме зозуля…

Коли вже сонце зайде назавжди

І стане мов тюрма весь світ великий,

Ніхто вже не проситиме:  зажди!

Не буде поруч радісного крику,

Життя здаватиметься марним і пустим

І кожен крок удасться через силу,

Згадаєш, як казав тобі: прости...

Скидавши власне щастя у могилу…

Лише тоді усе, що у душі

Моїй тепер, ти зможеш зрозуміти,

Але нехай лиш теплі там дощі

Впадуть де ти...і хай найкращі квіти

Цвітуть у твоїм серці і думках,

А я залишусь тут в своїй печалі

Ти лиш приходь до мене, хоч у снах

Я тут...у моря суму на причалі...