Малюю світ де в сонця є лице,

а вітер має голос мелодійний,

нагадує про тебе тут усе…

Та мріяти про тебе безнадійно…

Тут промені несуть твоє тепло,

пориви вітру - дихання кохане,

мене ж у світу далі "понесло",

але без тебе я без сил...не встану...

Врятуй мене, всього лише поклич…

Моргни яскравим сонечком при ночі…

Чи вітром здуй все зло з сумних облич,

нехай добром лиш світять людські очі.

Як шкода, що все це пусті слова,

як боляче, що нічого сказати,

хай каже хтось, що правди вже нема,

хоч іноді її не варто знати...