І знову я не думаю про сон,
і ти чомусь, свідомо, не зі мною,
неначе у душі армагедон,
а я здаюсь йому, здаюсь без бою...
Програвши все, чим я ще дорожив,
затнувшись гордістю, гартованою болем,
який, не знаю де, я заслужив,
навік, йому піддавшись, охолонем!
Я знаю де "прокол" мій, де нюанс,
що заставля у відповідь мовчати,
та не змінюся... досить! - вже мінявсь! -
Холодним бути легше ніж згорати!
Ти просто розтопи, розбий мій лід,
стривоженою краплею довіри,
в моїй душі ти залишила слід
і я люблю... люблю тебе без міри!
Прошу тебе, прошу, - забудь те зло,
що бачила до зустрічі зі мною,
може воно давно вже відцвіло
і стало тільки чистою росою?
Ти просто будь десь поруч... у думках
й не забарись в реальність повертати,
бо я без тебе, мов безкрилий птах,
якому вже не суджено літати...