Скрипіли двері на морозі,

сіріло небо неблакитне,

там на щоці замерзли сльози,

це - двері і серце твоє скритне...

вже ніч зібралася надворі,

творила образ твій з туману,

палахкотіли в небі зорі,

кидали промінь на нежданну,

невидиму душевну тугу,

хоч це здавалось нелогічним,

і на дорожню, темну смугу

мій крок здававсь мені незвичним,

самотня тиша в небі хмари -

картина у готичнім стилі,

з далечини, немов примара,

ввижались очі твої милі...

Це був не сон, не час ілюзій,

лиш наслідки, сумні, кохання...

Вже завтра "ти" і "я" - лиш друзі,

сьогодні ж "ми" уже востаннє!

2012, січень. Моршин